Використання елементів музейної педагогіки як інноваційної освітньої технології на уроках української мови та літератури.

Актуальність і перспективність досвіду

У сучасному світі гостро стоїть проблема творчого розвитку особистості. Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства загалом і людини зокрема. Посилюється увага до розвитку творчих здібностей дітей, до надання можливостей виявити їх. І хоча проблема розвитку творчого начала в учнів досліджується давно, багато питань залишається невирішеними. Як і раніше, більшість навчального часу відводиться репродуктивній діяльності.

Лев Толcтой писав: «Якщо учень у школі не навчився сам нічого «творити», то й у житті він завжди тільки наслідуватиме, копіюватиме». Певною мірою творчість властива всім людям, тому потрібно розвивати в межах можливого творчі здібності кожної дитини, навички креативного мислення, що дозволить майбутньому громадянину грамотно ставити власну власну мету й досягати її.

Сьогоднішні умови життя вимагають від людей бути творчими особистостями, що здатні орієнтуватись, приймати рішення та працювати, а також використовувати нові підходи, ідеї та рішення. Особистість може самореалізуватися та адаптуватися до життя в суспільстві, розпоряджатися потенціалом особистісних ресурсів завдяки дієвим, продуктивним знанням і творчим можливостям. Саме тому в центрі уваги сучасного загальноосвітнього навчального закладу є турбота про розвиток і формування творчої, всебічно розвиненої особистості. Це викликає необхідність створення певної системи навчання та розвитку творчо обдарованих дітей.

В умовах перебудови і реформування української освітньої системи  наразі постає питання щодо нових підходів до організації і змісту навчальної діяльності. Важливе місце серед них посідає один із перспективних напрямів сучасної шкільної педагогіки – музейна педагогіка, що вирішує проблеми формування особистості, а саме: залучення учнівської молоді до до інформаційних технологій, розвитоку їхніх дослідницьких умінь і творчих здібностей, вироблення здатності до самостійних суджень й оцінок, навичок критичного мислення.

У доповіді ЮНЕСКО «Освіта для ХХІ століття», закладено фундаментальні підвалини нової освіти, підкреслюється вирішальна роль освіти у розвитку творчих здібностей особистості. Як зазначається у доповіді, освіта має базуватися на 4-ох постулатах:

- навчитися пізнавати,

- навчитися робити,

- навчитися жити разом,

- навчитися жити.

Слід пам’ятати про триєдине завдання освіти:

- навчання

- виховання

- розвиток.

Формування гармонійної особистості неможливе без оволодіння духовною та історико-культурною спадщиною людства. Багаті пласти цієї культури донесли до нас усна народна творчість, кобзарство, звичаї та обряди, пісні та думи, звичаєве право, народні ремесла, батьківсько-материнська педагогіка. Етнокультурні дослідження, глибоке пізнання рідного краю, задоволення історико-культурних, навчальних, пізнавальних потреб молоді немислиме без функціонування мережі музеїв.

Музейна педагогіка має важливе значення в системі освіти й розвитку учнів, вона сприяє всебічному розвитку особистості учня, активному пізнанню навколишнього світу.

Музейна педагогіка – це наукова дисципліна на перетині музеєзнавства, педагогіки і психології, яка розглядає музей як освітню систему. У силу свого міждисциплінарного характеру музейна педагогіка оперує категоріями музеєзнавства та психолого-педагогічних дисциплін.

Поняття «музейна педагогіка» виникло на початку ХХ століття в Німеччині і використовувалося для позначення орієнтованої на роботу з учнями музейної діяльності. Термін уперше ввів у науковий обіг у 1934 році К. Фрізен. Вплив музейної діяльності на розвиток та становлення особистості досліджували вчені А. Ліхтварк, А. Рейхвен, Г. Фройденталь  Пізніше було сформульовано ідеї про освітнє значення музею й запропоновано новий підхід до відвідувача як  учасника діалогу. З опорою на дослідження таких «музейних діалогів» німецький учений А. Літварх довів, що роль посередника допомагає відвідувачу в спілкуванні з мистецтвом та розвиває в нього здатність бачити і насолоджуватись експозицією. Дещо пізніше такі «посередники» були названі музейними педагогами.

Сучасна західна музеологія демонструє дискусії щодо статусу музейної педагогіки як науки, хоча більшість учених і практиків працюють над розробкою шляхів реалізації освітніх функцій музеїв через запровадження спеціальних програм для різних категорій дітей.[13]

В Україні зараз відбувається процес становлення музейної педагогіки

Вітчизняні науковці визначають музейну педагогіку як поняття, що відображає новий етап у реалізації освітньо-виховного процесу, галузь, що перебуває на перехресті музеєзнавства, соціальної педагогіки та педагогічного дозвілля. Музейна педагогіка отримала широкий розвиток і у вітчизняній освіті завдяки глибоким і багатоаспектним розробкам учених: І. М. Гревса, Н. П. Анциферова, Б. Є. Райкова, В. А. Герда, А. У. Зеленко та ін..[1]

Педагогічний словник дає таке визначення музейної педагогіки: «Музейна педагогіка – це галузь науки, яка вивчає історію, особливості культурної освітньої діяльності музеїв, методи впливів музеїв на різні категорії відвідувачів, взаємодію музеїв із загальноосвітніми закладами».[1]

Так, на думку педагога І.Козлової “Музейна педагогіка – це інноваційна педагогічна технологія, яка базується на інтеграції суспільно-гуманітарних наук: історії, музеєзнавстві, мистецтвознавстві, природознавстві, культурознавстві, лінгввістиці, соціології, психології, філософії та сприяє розвиткові творчих здібностей учнів.” [4]

Завдання музейної педагогіки випливають із вимог сьогодення, мудрого використання історичної та культурної спадщини нашого народу в освітньому прцесі. . Основні принципи музейної педагогіки: органічний зв’язок культури й освіти; інтеграція музею та позашкільного навчального закладу; урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, молоді, їхніх інтересів, побажань (діагностика, диференціація, індивідуальний підхід); компетентнісний, діяльнісний та особистісно орієнтовний підходи у діяльності музею; гуманістична спрямованість; педагогічна доцільність. Основне завдання педагога — навчити учня самостійно розглядати явища цілісно та в динаміці; показати всепроникливий принцип подібності в природі, житті, мисленні; навчити шукати подібність, аналогію для нових досліджуваних явищ; навчити учня використовувати всі доступні навички й уміння в процесі пізнання, показавши неминучість і необхідність автодидактики в процесі навчання. Сьогодні музей шкільного навчального закладу є ефективною базою для спілкування культурно-освітнім середовищем, джерелом культурно-освітнього процесу, це живий організм у процесі пізнання (а не лише сховище). Завдання музею шкільного навчального закладу: розширення сфери освіти на основі музейної педагогіки; розвиток творчої особистості, формування національної ідеології; збереження традицій, повернення до духовних цінностей; патріотичне виховання; розширення музейного простору; залучення молодого покоління до музеїв; ефективний та пізнавальний педагогічний вплив музею на різні категорії населення, авторитетна роль музею в системі освіти. Навчально-виховне середовище музею сприяє виробленню у вихованців шкільних навчальних закладів власної системи цінностей, водночас закладаючи основу для розуміння інших культур та систем цінностей. Можна виокремити модель музейно-педагогічного процесу та його складові: методологічна основа музейно-педагогічного процесу (діалог з пам’яттю, музейним педагогом, міжособистісний діалог); музейне середовище, приміщення, простір, експозиція, експонат, глядач, музейний педагог; форми музейно-педагогічного процесу (екскурсія, заняття в музейній аудиторії, лекція, виставки). За своїми профілями музеї поділяються на такі види: історичні  — тут людина має можливість торкнутися реліквій різних епох, справжніх пам’яток : археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо. У кожному конкретному випадку профіль музею визначається колективом педагогів, учнів згідно з педагогічною доцільністю та характером наявних колекцій ,пам’яток історії, культури й природи.[7]

  Найбільшу популярність мають музеї, профіль яких тісно пов’язаний з місцевими конкретно-історичними умовами. Наприклад, музеї бойової та трудової слави, які розкривають історичні події Великої Вітчизняної війни, трудові подвиги земляків, мають більше можливостей у комплектуванні фондів, постійному оновленні та вдосконаленні експозицій.[8]

Музей бойової та трудової слави села Заповітне

Створений у 1975 році спочатку як кімната бойової слави. З часом екс­позиція розширилася, збільшилася кількість експонатів - так з’явився вже музей бойової і трудової слави. За статусом він — сільський музей на громад­ських засадах. Але по суті його зміст і робота - зона відповідальності місце­вої школи, де музей займає дві кімнати.  У фондах музею - 1850 експонатів, 350 з яких - оригінальні.

В одній з кімнат музею розміщена експозиція, присвячена Великій Ві­тчизняній війні. У своєму роді вона унікальна. Організаторам музею разом з учнями школи вдалося в центральній частині експозиції створити дуже «живу» панораму битви за визволення Заповітного. Засіяне понівеченим металом поле

бою — розбитий кулемет, порож­ній патронташ, пробиті кулями й осколками каски, трохи відда­лік - перекинутий казанок, сна­ряди, пожухла трава на брустве­рі окопу...

Тут, на території сели­ща Заповітного, у жовтні 1943 року проходило три лінії силь­но укріпленої німецької обо­рони - Нікопольського плац­дарму, йшли жорстокі бої. . А в місцевому музеї зібрані матеріали про ті уже далекі, але пам’ятні події Великої Вітчизняної війни на території Заповітного.

У вітринах - газетні публі­кації про початок війни, Указ про введення воєнного стану та фрон­тові газети, листи односельців - фронтовиків, фотографії. Матеріали про Героїв Радянського Союзу - уродженців цих місць, їх фото, спогади.

Поруч - стенд, присвячений бойовому шляху 7-ї артилерійської дивізії - дивізії прориву, альбоми з фотографіями та спогадами, матеріали про 17 гарматну артилерійську бригаду, яка прославилася у боях в районі Великої Білозерки і Заповітного.

А ось лист на фронт. На папірці - обведені олівцем маленькі ніжка і руч­ка дитини, і поруч - маминою рукою - приписка: «Таточку, здрастуй! Іду в гості до Вас. Твоя дочка Люба». Лист повернувся з фронту з відповіддю побратимів: «Бідна сирітка, твій татко загинув смертю хоробрих. Рідна маленька крихітка...» [2]

Макет солдатського пам’ятника-пірамідки із зіркою. Скільки їх розки­дано по полях і в цих місцях, і по всій землі. І дуже багато так поки що і залишилися безіменними або невідомими. Пошукові загони повертають їх з забуття. Під селом Заповітне члени історико-патріотичного центру «Бастіон» розшукали і підняли з дну ставка останки 117 загиблих радянських солдатів. На церемонію поховання прибули їхні родичі, жителі навколишніх сіл і міста Енергодара. Під час таких пошукових робіт з’являються і нові експонати для музею. Як свідоцтва подвигу і героїзму радянських солдатів і нетлінної людської пам’яті. Школярі на уроках мужності, які проводяться в музеї, під час екскурсій дізнаються про події минулої війни, вчаться любити свою землю, пам’ятати про тих, хто захистив свою Батьківщину, хто приніс їй звільнення.

А поруч-експонати,які розповідають про історію зародження села Заповітного, його становлення та сучасне життя, про заповітненців, які своїми трудовими подвигами прикрашають  рідний Запорізький край.Ці матеріали широко використовуються на уроках української мови та літаратури, написанні дослідницьких творчих робіт,позакласній роботі.

 Загальновизнано, що музей може і повинен стати частиною системи безперервної освіти. Специфіка освітньої духовної й матеріальної культури полягає в тому, що учні мають змогу поговорити одне з одним, поділитися своїми міркуваннями, разом подумати. Велике значення мають для школярів особливий музейний етикет, ритуальність, ефект новизни, ігрові методи, театралізація, «поринання» у відповідні епохи, робота з оригіналами, можливість творчості, малювання, спів, танець. Діти бачать, що кожний експонат несе у собі частинку минулого. Учитель має прагнути підкреслити історичне значення музейних колекцій, виховати у дитини повагу до історії і музею -зберігача народної пам’яті. Адже музей будь-якого  навчального закладу ставить важливу мету — виховання у дітей почуття відповідальності за збереження історичної та культурної спадщини.  За одностайним визначенням педагогів школи, завдяки музейним формам і методам роботи активніше формується соціальна свідомість школярів, у них помітно збагачується словниковий запас, їм цікавіше працювати на уроках мови, літератури, вони швидше оволодівають складними поняттями, краще слухають, проявляють більшу спостережливість та активність, вступають у дискусії. На думку вчителів, заняття в музеї привчають дітей ретельніше слідкувати за своєю поведінкою, критичніше ставитися до свого зовнішнього вигляду .

Теоретичне обґрунтування проблеми

Кожен учитель, незалежно від того, який предмет викладає, насамперед прагне викликати зацікавлення учнів, бажання вчитися. Велика частина успіху цієї справи залежить від професійної майстерності педагога. Нові відкриття, неординарні завдання, творчі проекти – усе це розвиває внутрішній світ дитини, надихає її, розкриває здібності й показує майбутні перспективи. Наше століття диктує свої умови , свої вимоги стосовно того, якою має стати людина майбутнього. Це насамперед особистість творча, комунікабельна, здатна  втілювати в життя потрібні в даний момент рішення. І тут на перше місце виходить вже не знання предмету (математики, літератури, іноземної мови та ін.), а власна харизма, здатність легко адаптовуватися, організовувати навколо себе людей, знаходити відповідну інформацію. Розвивати цю саму харизму й покликані вчителі сучасності.  Новою галуззю педагогічної науки, що має міждисциплінарний характер, покликана формувати соціально активну, творчу особистість, стимулювати її інтелектуальний розвиток, є музейна педагогіка.

Суспільний прогрес руйнує традиційні стратегії поведінки, котрі базуються на бездумному наслідуванні. Зростає роль творчості, ініціативності, спроможності самостійно й упевнено втілювати особисті проекти. Професійним респектом, тобто об’єктом постійного фахового пошуку кожного учителя-словесника має стати розвиток творчих здібностей кожного учня, навіть якщо дитина обдарована технічно, а не гуманітарно. Музейна педагогіка допомагає учню осягати закони гуртожитку, систему людських цінностей, устрій світу, розширювати свої знання й одночасно виховувати в собі громадянина, патріота, творчу, працьовиту людину, здатну поважати свої права і свободи, любити природу, берегти національну історико-культурну спадщину. Школярі вчаться бути лідерами, творцями, організаторами й ораторами, котрих так потребує наше суспільство.

Використання елементів музейної педагогіки допомагає:

Ÿ створити в колективі творчу атмосферу, демократичний стиль спілкування педагогів із учнями;

Ÿ створити умови для вільного обміну думками, для творчих дискусій;

Ÿ посилити міжпредметні зв’язки;

Ÿ урізноманітнити форми та методи навчально-виховної роботи;

Ÿ підвищити інтерес учнів до навчання;

Ÿ використовувати нестандартні види занять;

Ÿ підвищувати загальний рівень культури учнів;

Ÿ формувати свідоме ставлення до культурної та історичної спадщини людства;

Ÿ розвивати творчі здібності учнів.

Науковий апарат

Об’єкт дослідження – музейна педагогіка як засіб розвитку творчих здібностей учнів.

Предмет дослідження – перевірка ефективності застосування форм

і  прийомів музейної педагогіки в процесі навчання учнів, їх впливу на розвиток творчих здібностей особистості.

          Мета дослідження- розглянути, описати, запропонувати оптимальні форми й прийоми музейної педагогіки, що використовуються на уроках української  мови та літератури й у позакласній роботі з предмета з метою формування та розвитку творчих здібностей   учнів.

Сутність досвіду, його технологія

Національною доктриною розвитку освіти в Україні утверджено стратегію прискореного інноваційного розвитку освіти й науки, забезпечення самоствердження й самореалізації особистості. Місія школи полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині усвідомити суть свого життя, визначити й накреслити орієнтири власного майбутнього. Свідомий громадянин є насамперед морально вихованою людиною, працьовитою, творчою, яка пам’ятає свої корені й здатна передати свої знання іншим.

Орієнтація на такі особливості сучасного навчально-виховного процесу зумовлює вибір учителем технологій навчання, в основі яких підготовка молодої людини до громадянської активності в громадянському суспільстві, активізація навчальних можливостей учня, а не переказування «готової» інформації, відірваної від життя й суспільного досвіду. Використання елпедагогіки сприяє опануванню учасниками навчально-виховного процесу технічних засобів навчання, дає поштовх для створення нового змісту

навчально-виховної роботи, сприяє підвищенню її ефективності. Музей і школа в меті своєї діяльності мають багато спільного: вони прагнуть виховувати почуття патріотизму, свідоме ставлення до надбань світової та вітчизняної науки та культури, розвивати мислення, творчі здібності , певні практичні навички, стимулювати творчу активність особистості. Музей у сучасному світі є не лише місцем збереження, обліку та вивчення пам’яток культури. Сьогодні музей – це культурно-освітній заклад, який ставить перед собою, окрім специфічних професійних завдань, також широкі наукові, просвітницькі, науково-освітні, естетичні та виховні завдання:

- розширення сфери освіти на основі музейної педагогіки;

- розвиток творчої особистості, формування національної ідеології;

- збереження традицій, повернення до духовних цінностей;

- патріотичне виховання, розширення музейного простору;

- залучення молодого покоління до музеїв. Розвиток, творчий розвиток особистості;

- ефективний та пізнавальний педагогічний вплив музею на різні категорії населення, авторитетна роль музею в системі освіти.

сновні принципи музейної педагогіки:

- органічний зв’язок культури і освіти;

- інтеграція музею та школи;

- врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, молоді, їхніх інтересів, побажань (діагностика, диференціація, індивідуальний підхід);

- особистісно-орієнтовний підхід у своїй діяльності кожного музею;

- гуманістична спрямованість;

- педагогічна доцільність.

Навчально-виховне середовище музею, сприяє виробленню у дітей (молоді) власної системи цінностей, водночас закладаючи основу для розуміння інших культур та систем цінностей.

Можна виокремити модель музейно-педагогічного процесу та його складові:

- музейне середовище, приміщення, простір, експозиція, експонат, глядач, музейний педагог;

- форми музейно-педагогічного процесу (екскурсія, заняття в музейній аудиторії, лекція, виставка);

- методологічну основу музейно-педагогічного процесу (діалог з пам’яттю, музейним педагогом, міжособистісний діалог.

Музейна педагогіка – галузь діяльності, що забезпечує передавання культурного досвіду на основі міждисциплінарного й поліхудожнього підходу через педагогічний процес в умовах музейного середовища. Музейна педагогіка розглядає музей як місце, де виховуються почуття. Музей не ілюструє історію, не навчає історії, - він формує в людини особистісне емоційне ставлення до тих чи інших історичних фактів. Включення музею в освітній процес сприяє формуванню психологічної й моральної підготовленості людини не тільки до життя в стрімко змінюваному світі, а й бути суб’єктом соціокультурних перетворень, що відбуваються в ньому. Таким чином, музей сприяє формуванню творчої особистості, яка, засвоївши здобутки гуманітарної культури та мистецтва, включає їх у власне життя.

Музейна педагогіка не має предметних обмежень. Використання на уроках форм, методів та прийомів музейної педагогіки надає можливість:

Ÿ розкрити значущість і практичність досліджуваного матеріалу;

Ÿ пояснити складну тему на простих  наочних прикладах;

Ÿ поєднати інтелектуальні впливи на учнів з емоційними;

Ÿ організувати вивчення навчального матеріалу з більшою ефективністю;

Ÿ формувати толерантність;

Ÿ залучати учнів до активної діяльності;

Ÿ розвивати творчі здібності учнів.

Важливою умовою ефективного застосування музейно-педагогічних Важливою умовою ефективного застосування музейно-педагогічних технологій у практиці навчання є вибір відповідних форм, дидактичних методів та прийомів, адже музейний простір вимагає спеціальної методики проведення занять. Наприклад, словесні форми, які спрямовані на отримання основної інформації, використовують на уроках з історії України, української літератури, образотворчого мистецтва тощо.

Наочні форми засвоєння навчального матеріалу є складовою частиною різних уроків за відповідною тематикою. Можна винести з музею та використати на уроках пересувні виставки, фонотеки, відеотеки, презентаційні матеріали, цінні експонати.

Ефективні й цікаві практичні форми оволодіння матеріалом на основі самостійних завдань, практичних робіт. Наприклад, метод мандрівки в минуле. Цей метод застосовують переважно в початковій і середній ланках навчання, коли діти за допомогою музейних предметів уявляють світ очима людини іншого часу. Можна провести такі уроки в музеї від імені героя події, а також дати завдання учням підготувати повідомлення з використанням матеріалів музеїв, зробити презентацію свого виступу.

Прийоми, що використовують у музейній педагогіці

Прийом показу спрямовує увагу на риси та ознаки предметів. Добре підходить для будь-якої вікової групи. Його особливість полягає у створенні відповідної атмосфери й тривалості споглядання, привабливості самих музейних предметів. Прийом показу є універсальним: він може бути використаний під час роботи з творами образотворчого мистецтва, скульптури, кераміки, археологічних знахідок, технічних пристроїв. Це зумовлено тим, що всі предмети можна спостерігати безпосередньо   і, найголовніше, отримувати достатню кількість інформації.

Прийом коментування використовують тоді, якщо експонат демонструють у розвитку або русі. Цей прийом має певні особливості в застосуванні в різних вікових групах. Наприклад, для учнів молодшого шкільного віку прийом коментування може бути реалізований в ігровій формі– розповідь повинна містити більше практичної інформації й цікавих фактів. Для старших учнів розповідь має бути сповнена наукової інформації. Спеціальних термінів, посилань на різні першоджерела. Прийом коментування доцільно використовувати на експозиції, де відчувається розгортання історичних подій, еволюційних процесів.

Прийом реконструкції полягає у відтворенні події або епохи шляхом образної розповіді, за допомогою якої учитель немовби робить слухача дійовою особою якоїсь події, ситуації. Прийом чудово поєднується з особливостями будь-якої вікової групи. Однак його важко використовувати під час експозиції предметів, що мають не історичну, а мистецьку чи культурну цінність.

Прийом локалізації подій характеризується особливо сильним емоційним впливом, що полягає в прив’язуванні певної історичної події до певного місця. Наприклад, аналізуючи мистецький твір, можна звернути увагу на те, що він був створений людиною, яка проживала в цьому місті, будинку, який внесок вона зробила в розвиток міста.

За допомогою прийому руху пізнають музейний об’єкт і закріплюють знання, а увага акцентована на окремих деталях. Наприклад, під час розгляду експозиції народного одягу, де увагу звертають не лише на загальний вигляд конкретного вбрання, а й на особливості вибору тканини, техніку пошиття, що залежить від культури, регіону, історичної епохи, традицій, звичаїв, легенд певної місцевості.

Прийом цитування дозволяє загострити інтерес слухачів на якомусь факті, події, явищі, надає більшої авторитетності висловлюванням педагога. Прийом буде більш ефективним для використання для учнів середнього й старшого шкільного віку, бо потребує аналізу більшої кількості фактів. У цей період у старшокласників починає розвиватись аралітичне мислення, що потребує інформації, підкріпленої конкретними фактами, а підлітки схильні но підкріплювати свою розповідь конкретними фактами, що відповідають дійсності.

Прийом порівняння полягає в зіставленні різних ознак одного й того ж експоната або різних об’єктів між собою. Порівнювати можна певні предмети різних історичних епох. Наприклад, переглядаючи експозицію предметів побуту різних історичних епох, учням пропонують звернути увагу на те, як саме ці предмети змінювалися впродовж певного історичного періоду.

Обираючи будь-який із прийомів музейної педагогіки, слід ураховувати індивідуальні особливості класу, відповідно подавати матеріал, а також звертати увагу на умови проведення уроку та його атмосферу.

Кожен обраний метод сприяє кращому засвоєнню знань учнями, збагаченню їхнього досвіду, розвитку творчих задатків кожної дитини. Метод моделювання дозволяє учням провести музейне дослідження за допомогою побудови ситуацій, подій, явищ, історичний процесів, залучити до роботи свою пам'ять, уяву. Метод проектів має певну сукупність взаємопов’язаних засобів, необхідних для цілеспрямованого впливу на формування особистості учня. Практика показала, що ефективні такі методи, як «диктант через музей» (на уроці діти пишуть диктант про видатну особу, музейний експонат чи пам’ятку архітектури, а потім самостійно або з батьками відвідують музей), «творча галерея», асоціативний метод, творчий музей-проект, віртуальний музей, квест, складання тлумачних словників (на основі музейного експонату чи пам’ятки архітектури) та ін.

Результативність залежить і від форми проведення уроку. Дітям подобаються уроки, де панує інтерес і фантазія.

Нетрадиційні форми уроків із залученням музейної педагогіки:

Ÿ інтегровані уроки;

Ÿ уроки-конкурси, турніри, вікторини;

Ÿ уроки мужності;

Ÿ урок-казка, урок-сюрприз;

Ÿ уроки комунікативної спрямованості (усні журнали, діалоги, роздуми, диспути, прес-конференції, репортажі, семінари);

Ÿ театралізовані уроки;

Ÿ уроки-подорожі, експедиції, розслідування;

Ÿ уроки-екскурсії, віртуальні екскурсії.

Музейна педагогіка висуває високі вимоги до тих, хто звертається до неї як до інструменту культурного розвитку, виховання, формування творчої особистості. Педагоги нашої школи розуміють, що науково-виховну методичну роботу потрібно побудувати так, щоб майстерність, професіоналізм учителя зростали. Важлива роль у впровадженні елементів музейної педагогіки в практику сучасних навчальних закладів відводиться музейному педагогу, який є посередником між дитиною, відвідувачем та тими духовними цінностями, які він прагне передати. Великий педагог А. Макаренко говорив, що виховує все: і речі, і люди, а найбільше люди. Отже, визначна роль належить розвитку педагогічної майстерності кожного із нас. Назвемо лише основні критерії педагогічної майстерності: науковість, системність, наступність, гуманність, новизна; доцільність (за спрямованістю); діалогічність (характер стосунків); творчість (за змістом діяльності); оптимальність (за вибором засобів); продуктивність (за результатом); здатність за зовнішніми ознаками поведінки визначити душевний (емоційний) стан і забезпечити оптимальні відносини, коригувати їх. Елементи педагогічної майстерності — це і гуманістична спрямованість, і професійна компетентність та педагогічні здібності, і педагогічна техніка(зовнішня і внутрішня). Педагоги мають володіти і застосовувати у своїй діяльності прийоми музейної педагогіки: прийом показу (для всіх вікових груп); прийом коментування (ураховуючи вікові особливості); прийом руху; прийом реконструкції; прийом локалізації; прийом цитування (аргументація); прийом порівняння.

Можна виокремити чотири найважливіших види ставлень, які впливають на професійний рівень кожного з нас:

- до світу, суспільства, науки, культури, своєї професії;

- до людей (колег, батьків, дітей);

- до природи;

- до самого себе.

Запорукою успіху у розвитку особистості є компетентнісний підхід. А компетентність – це вміння реалізувати отриманні знання. Це надзвичайно важливо для кожної молодої людини. І особливо педагогу, необхідно вміти передати знання, зацікавити, спонукати до пізнання, навчання та виховання.

Науково доведено, що психологічна оцінка ефективності з почутого ( за сприятливих умов):

- може бути з почутого сприйнято до 10% інформації;

- з побаченого до 50%;

- при активній участі – до 90%.

Соціальне виховання відбувається у з-ох площинах, а саме:

Можна виокремити чотири найважливіших види ставлень, які впливають на професійний рівень кожного з нас:

- до світу, суспільства, науки, культури, своєї професії;

- до людей (колег, батьків, дітей);

- до природи;

- до самого себе.

Соціальне виховання відбувається у з-ох площинах, а саме:

- у сім’ї;

- у школі;

 у школі;

Часто виділяють четверте освітнє середовище – ЗМІ. І тут ми маємо забезпечити педагогічний вплив, адже головне завдання – виховання гуманної, творчої особистості, її інтелекту, патріота нашої держави.

Суспільство ставить високі вимоги щодо морального та духовного виховання нашої молоді, а духовність має зростати з покоління в покоління. Ми повинні:

- формувати у дітей ціннісне ставлення до культурно-історичної спадщини;

- розвивати інтерес до експонатів музею, виставок, конференцій, тематичних вечорів, зустрічей, залучати їх до активної творчої діяльності;

- формувати образ музею, як неоцінений скарб предметів культурно-історичного значення, як джерело духовного виховання учнівської та студентської молоді, як скарбницю великої мудрості, культури та духовності.

У системі додаткової освіти дітей актуальною є проблема компетентності, яка уявляється як міра відповідності педагогів конкретному виду освітньо-виховної діяльності, а також рівень ініціативи, співпраці у вирішенні завдань гармонійного розвитку дитячої особистості у вільний час.

Сучасні тенденції музейної діяльності в Україні демонструють посилення уваги до активних культурно-освітніх процесів, які залежать від багатьох складових: економічних, соціальних, ідеологічних, ментальних, специфічно регіональних тощо. Зважаючи на те, що молодь віддає перевагу сучасним джерелам інформації (інтернет, мультимедійні видання, віртуальні виставки), музеї прагнуть модернізувати форми залучення відвідувачів. Шукаючи своє місце у сучасному соціокультурному середовищі, вони стають центрами як формального, так і неформального спілкування для дітей. Отже музейна педагогіка — це інноваційна педагогічна технологія, яка ґрунтується на інтеграції суспільно-гуманітарних наук: історії, музеєзнавства, мистецтвознавства, природознавства, культурознавства, лінгвістики, соціології, психології, філософії та сприяє розвиткові творчих здібностей учнів.

Практична значущість досвіду

Підсумовуючи, зазначимо, що музейна педагогіка в сучасному суспільстві у взаємодії зі школою:

Ÿ створює нове середовище навчання;

Ÿ розвиває в учнів світогляд та уявлення про навколишній світ;

Ÿ сприяє виробленню стійкого естетичного смаку;

Ÿ окреслює перспективи для реалізації продуктивних методів навчання;

Ÿ виховує любов до рідного краю, своєї країни, культури;

Ÿ сприяє формуванню й становленню активної життєвої позиції, здатності адаптуватися в суспільстві;

Ÿ виховує толерантність і повагу до інших культур;

Ÿ створює можливість для розвитку аналітичного та абстрактного мислення;

Ÿ має унікальні можливості впливу на особистість, на формування її національного світогляду, духовності;

Ÿ надихає на творчість.

Цілеспрямована система роботи колективу колективу Заповітненської ЗОШ І-ІІІ ступенів щодо впровадження ІКТ та розвитоку музейної педагогіки дає можливість стверджувати про оновлення освітнього процесу на основі компетентності, вироблення загальної стратегії, направленої на задоволення освітніх потреб дітей з урахуванням їх інтересів, запитів і особливостей, захоплень та побажань.

У даній системі робот спостерігається активізація самостійної пізнавальної діяльності дітей, розкриття дитячої особистості, творчої реалізації.

https://drive.google.com/file/d/17I9_V0DGpIpsBaaNYYo5t4_xC1-Imyti/view?usp=sharing

Список використаної літератури

1. Вайдахер Ф. Загальна музеологія : посібник / Ф. Вайдахер. — Львів : Літопис, 2005. — 632 с. 429. 

2. Вартові пам`яті.Музеї бойової слави Запорізької області. Н. І. Кузьменко, В. М. Манжура. – Запоріжжя: А А Тандем, 2014.- 176 с., іл.

3. Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень: Колективна монографія / За ред. В. Моляко, О. М 2005. – Вип. 20. – С. 112–118. – (Серія педагогічна)

4. Козлова І.В. Музейна педагогіка як засіб громадянського виховання учнів / І.В. Козлова // Завуч. — 2006. — № 15. — С. 2-6.

 5. Мезенцева Г.П. Музеєзнавство / Г.П. Мезенцева. — К. : Вища школа, 1980. — 120 с.

6. Музейная педагогика: из опыта методической работы / под ред. А.Н. Морозовой, О.В. Мельниковой. — М. : ТЦ Сфера, 2006. — 416 с.

7. Нормативна база діяльності музеїв навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України / упор. Савченко Н.В. — К. : Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, 2006. — 28 с.

 8. Положення про музей при закладі освіти системи Міністерства України. — 1997. — № 151.

9. Рагозіна В. Теоретичний аспект проблеми творчих здібностей // Творчість, духовність, гуманізм в просторі освіти: Збірник доповідей науково-практичної конференції. – Вінниця: «Універсум-Вінниця», 1998. – с. 127–132.

10.  Свиридюк О. Інтерактивні технології у навчально-виховному процесі / O. Свиридюк // Директор школи. – К., 2006 р. – № 46 (430). – С. 12-15.

11. Столяров Б.А. Музейная педагогика, история, теория, практика / Б.А. Столяров. — М. : Высшая школа, 2004. — 216 с.

 12. Український музей при навчальному закладі: історія і сучасність : матеріали обл. наук.-метод. конф. 4-5 верес. 2007 р., Кіровоград / ред. Л.А. Гайда. — Кіровоград : видавництво КОІППО імені Василя Сухомлинського, 2008. — 148 с

13. Юхневич М. Ю. Музейная педагогика за рубежом: работа музеев с детской аудиторией [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ttp://www.museum.ru/future/lmp/edu/child3.htm