Методична скарбниця

6 клас

Докладний письмовий переказ  тексту, 

що містить опис природи

       Матусин городчик

Він жив своїм розміреним весняним життям. Притягувала його звичаєвість... Із року в рік ряснів весняним різнобарв’ям. 

Полюнія рожево-білими голівоньками визирала із-за куща ясику. Коли вона квітла, то її млосно-солодкий запах п’янив усе довкола. Особливо було відчутно після дощу. Щедро вмита, насичувала неймовірним запахом усе подвір’я. 

Неподалік веселково вигравало косатанє. Здавалося, що їхні мечоподібні листки тримали в полі зору кожну квіточку, яка щедрилася жовтогарячою чи фіолетово-голубою гамою. Вони не відзначалися п’янкістю, однак, знали собі ціну. Невибагливі до місця проживання, мирно сусідили зі всіма, міцно чіпляючись кореневищем за життя. Своєю живучістю щедро ділилися з людиною, яка вміло використовувала в народній медицині. 

По сусідству білопелюстково милували око часнички. Вони гордо вглядалися в життєвість білосніжною ніжністю з неймовірними помаранчево-жовтими грамофончиками. Пам’ятали мої першокроки, які я зробила саме до цієї квітки. Так часничок став свідком родинної радості: дитина пішла.

Особливо матуся очікували на сердушку. Десятки сердечок, прив’язані природою до гілки, створювали неймовірний дивосерцеграй. Подобалося дивитися, коли їх підхоплював вітер і ніжно-ніжно колисав.

Це був весняний матусин квітодивоцвіт. 

                                                           (За Г.Гузовською – Корицькою;168 слів)

Попереднє опрацювання тексту

        Полюнія- півони; ясик – жасмин; косатанє – півники; часнички – нарциси; сердушка – дицентра.

А.  Визначте тип і стиль мовлення. Аргументуйте свою думку.

      Про які квіти йдеться у переказі? Чи доводилось вам їх бачити?

      Які квіти ростуть на вашому городі чи подвір’ї?

      Які з них мають лікувальні властивості?

      Розкажіть про улюблену квітку своєї матусі?        

Б. 1. Чи зустріли в тексті незрозумілі слова, лексичного значення яких ви не

     знаєте?

   2.Знайдіть у тексті епітети, метафори, авторські неологізми, діалектизми.

   3.Яку роль вони відіграють у художньому висловлюванні?

   4. Як ви розумієте значення слів дивосерцеграй, квітодивоцвіт?

   5.Поясніть написання слів: рожево – білий, млосно – солодкий, помаранчево –

      жовтий, фіолетово – голубий, млосно – солодкий,  жовтогарячий, білопе-

     люстково, мечоподібний, ніжно-ніжно.       

  6. Скласти план

  Орієнтовний план

1.    Розмірене життя весняного городчика.

2.    Рожево – білі голівоньки полюції.

3.    Веселкове вигравання косатанє.

4.    Білосніжна ніжність часнички.

5.    Неймовірний дивосерцеграй середушки.

6.    Весняний матусин квітодивоцвіт.

Завдання

Написати докладний переказ

Список використаних джерел:

Гузовська-Корицька Г.Р. Кульбаба: дід чи баба? – Запоріжжя: «Дніпровський металург», 2020. – 5 с.

Корицька Г.Р. Збірник переказів з української мови:[навчальний посібник]/ Галина Корицька. – Запоріжжя: Просвіта, 2010. – 194с.

             




  Сім чудес Заповітного

                 (Засідання літературно-етнографічної студії)

  

Мета:

- ознайомлення з літературними персоналіями територіальної громади;

- узагальнення  результатів науково-дослідницької роботи та творчих доробок учнів школи з історії села Заповітного, його етнографії, топоніміки;

- ознайомлення з історією виникнення рідного села, значенням його найпопулярніших місць;

- розвиток  кругозору, логічного мислення, зв’язного мовлення, пізнавальних та пошукових інтересів школярів;

- формування морального потенціалу та ціннісного ставлення до навколишньої дійсності;

- виховання любові до рідного краю, свого народу та рідної мови.

Тип уроку: урок-студія

Обладнання:

збірка Т.Нещерет «В осені своя краса», спогади Духніч С.В з історії села Заповітного, науково дослідницької роботи: ”Особливості етнографії с. Заповітного” (Скрябіна О), топоніміка с. Заповітного (Шевальдін К), ”Археологічні знахідки с. Заповітного Єрмакова Г”,” Просто Заповітне ”(Скрябін И ), “Безсмертній подвиг народу ” (Жаравіна Н., Бондар А.), ”Герої Запорізького краю ” (Лось Тетяна),”Вірю в майбутнє твоє, Україно” (Черняева М), твори учнів школи Скрябіної О., Плескунової Н., Даниленко Г., Бережної О., присвячені своїй маленькій батьківщині рідній школі.

І. Організація класу
Вступне слово вчителя
1. Вельмишановні гості.
Запрошуємо Вас відвести засідання літературно-етнографічної студії, яка присвячена темі «Сім чудес Заповітного – невеличкого селища, його історією, звичаями, з життям і побутом, звичаями, а головне – ви дізнаєтесь, які талановиті діти навчались і навчаються у нашому краї.

 А ще казав, що любиш Україну,
Ще обіцяв, як пісню, берегти…

Та як любити можеш Батьківщину,

Коли свого села не любиш ти?

Воно ж лише малесенька частинка,

Якій тепла не можеш ти віддать.

Тепло розвіялось на вітрі, мов пилинка,

То де ж для України його взять?..

Коли ти часом засумуєш дуже

За тим, без чого вже не в змозі жить,

Лишень тоді кажи про те, мій друже,

Як Батьківщину можеш ти любить.

ІІ. Бережна Н.В:

 - Коротко розповім, як все починалось.

В минулому році, розпочинаючи виховну роботу з 5-класниками, та впроваджуючи ідеї патріотичного виховання, мені спало на думку привернути увагу школярів до того місця, де вони народилися и живуть. Бо саме про цей клаптик землі ми потім згадуємо усе своє життя і проносимо спогади про нього через усі життєві тернії. І якщо є «Сім чудес світу», «Сім чудес України», і навіть К-Дніпровського р-ну, то чому б не визначити «Сім чудес» і нашого Заповітного – своєрідної перлини Запорізького краю, яке якось назвали «заветным оазисом в степи». Учні нашої школи вже давно досліджували і історію виникнення селища, його назву, вивчали історичні пам’ятки,  топоніміку.  І тому діти отримали завдання провести опитування серед батьків, родичів, сусідів, знайомих і з’ясувати, що вони вважають гідним називатися «чудом» нашого Заповітного. На сьогодні вчителі суспільно-гуманітарного циклу систематизували отриманні результати та вирішили підсумки дослідження представити на засіданні літературно-етнографічної студії.

Тож до вашої уваги «Сім чудес Заповітного»

1.Сива давнина:

Перше диво – це наша сива давнина, це наші землі та їх прадавня історія, яка так багата на формування нашої цивілізації та самого українського народу. Не перелічити славних сторінок й того шматочку землі, на якому у 1963 році було засновано наше село. Деякі з цих сторінок століття та, навіть, тисячоліття наша земля зберігає у глибокій таємниці, вони ще чекають своїх дослідників і, можливо, це будемо ми. Але деякі сторінки книги історії нашого краю все ж таки людині вдалося якщо не прочитати, то хоча б зазирнути туди.  Однією з цих сторінок є освоєння скіфами нашої території, яку до них населяли кіммерійці. Але кіммерійці не встояли під натиском скіфів, повинні були залишити наш край та відступити до Малої Азії. Проте, вони залишили по себе пам'ять – могили своїх воїнів, які ще дуже мало дослідженні на землях нашого села.

Де степами п’яна рать ходила,

Де рікою кров лилась колись

Кіммерійські стріла і вудила

У червоній глині запеклись

Наді млою ранковою

В рум’янистих житах

Кіммерійською мовою

Вимережує птах

З Кіаксарами і Кірами

Серед степу, як на глобусі,

Ми рубалися сокирами

Із грифонами на обусі. 

Але все ж таки найбільш дослідженою сторінкою сивої давнини нашої землі є сторінка скіфська. Зовсім недалеко від нашої території була скіфська столиця величезне Античне місто, яке згодом отримало назву «Кам’янського городища». На жаль, території нашої місцевості не були такими сприятливими для скіфських могильників. Кургани, що були досліджені у 1989 році наукової експедицією Інституту археології Академії Наук УРСР під керівництвом наукового співробітника В.В. Дорофеєва, були північною межею системи скіфських могильників третьої чверті ІV ст. до н.е.

Деякі знахідки було передано до шкільного музею.

Цей матеріал надав поштовх учням нашої школи до власних досліджень, навчив їх кропіткої праці та відкрив шлях до успіху.   

                                    

  2. Історія села Заповітного:

Учень 1. Рідна неповторна Україна! Краса, гордість і надія наша! З маленьких частинок: хуторів, сіл та міст, широких рік та маленьких джерелець, ланів і садів, степів і гаїв складається твоя велич, твоя неповторна краса. Однією з таких частинок і є Заповітне. Маленьке. Зеленооке село з золотавим волоссям полів стиглої пшениці. Воно відрізняється від інших українських сіл тим, що у нього є сучасне майбутнє.

Учень 2. Ще задовго до Великої Вітчизняної війни на місці Заповітного стояло чотири хутори: Стаханово, Папаніно, Цвітково, Петрівське. Жили на тих хуторах веселі працьовиті люди, раділи життю, зберігали традиції, ростили дітей, співали пісень і господарством займались. І, мабуть, у кожного з жителів були мрії, пов’язані з кращим життям.

Учень 3.Та не судилося людям побачити щасливе майбутнє свого хутора. Мов чорна хмара, насунули загарбники. Біль і стогін, кров і смерть, згарища і пустелі залишали вони після себе. Стогнала Україна, але не корилася ворогові. Страшні нещадні бої точилися і на місті цих хуторів ( бо якраз повз них проходила лінія фронту). Хутори були знищені лютим підступним ворогом. Гинули люди, не залишали фашисти живих після себе. Вмирали солдати, але кожного разу просили тих, хто залишався в живих, щоб зберегли рідну хату, рідний хутір. Не збереглося хуторів, але через роки дійшов той заповіт, і на місті хуторів лише через двадцять років розквітло село.

Учень 4. З об’єднання земель у листопаді 1963 року с. Дніпровка і с. Водяного почало воно своє життя. Спочатку, як згадують жителі с. Кам’янка, що будували село, хотіли назвати його Безводним. І дійсно дуже глибоко залягає питна вода у землі. Але згодом вирішили, що село носитиме символічну назву Заповітне. На моїй рідній багатостраждальній землі виросло селище – красень, селище – велетень, селище – пам’ятник. 

Учень 5. «Край. Де кожен третій – в душі поет» , так писав про нашу землю П. Ребро. І це дійсно так. Є поетичний дар і в наших односельців і учнів школи,  які оспівали отчий дім. Так в минулому учениця нашої школи,  нині  журналіст Скрябіна Оля присвятила селу такі рядки:

Учень 1. Просто Заповітне.

Колись давно серед землі

У давніх тих літах

Було чотири хутори,

Заквітчані в садах.

Там все було у казці наче

Життя було у всіх добряче, Зелені

верби між ярами.

Де мавки жили над ставами,

Там працювали трударі

І від зорі  і до зорі,

А вечорами в хуторах

Пісень співали по хатах.

Учень 2. Аж ось один із днів негожих

Замість пісень почувся стогін

Страшенні муки і ридання

Земля  здригнулась від страждання

Війна….

Великим птахом вкрила

Країну нашу мов вітрилом

Пісень великих вже не чути

А тільки всюди гинуть люди

Страшні бої, велике горе

І кров, і кров, і крові море!

Кігтями рвали на шматки

Родючу землю хижаки

Там за життя життям платили

І за життя живцем горіли

Там заповіт давав брат брату

Той, що вмирав у рідній хаті,

Бо більше тут війни не буде

Ще будуть тут сміятись люди

І щебетатимуть пташки

До школи йтимуть дітлахи

І знову зацвітуть сади

Духмяні принесуть плоди.

Усім тут буде весело

Учень 3. На цій землі зросте село!

Той заповіт він ніс роками

Страшними довгими стежками.

Стежками муки ,сліз і болю,

І з вірою в майбутню долю.

Та ось здійснився заповіт – немов з минулого привіт!

Минуло декілька років

Почувся посміх дітлахів.

А серед степу,як було

Завеличалося село.

І усміхається привітно,

А зветься просто - Заповітне.

 3. Історичні пам’ятки.

Учень 1. Обеліски і пам’ятники  увічнюють пам’ять про героїв. Про це нагадують одинокі братські могили, які  мовчазно  бережуть жахливі таємниці воєнного часу…

На північ від села Заповітного є лісосмуга. Ось там, на покропленій кров’ю землі, заховано 1925 воїнів,  відомих в архівах. На цьому священному місці возвеличується Солдат - залізобетонний воїн скульптора В’ялого В.І. По обидва боки від пам’ятника  22 меморіальні плити із прізвищами похованих воїнів. У 1943-1944 роках загиблі солдати були поховані тут мешканцями  сіл  Дніпровки та Водяного , у 1963 р. – встановлено пам’ятник, а у 1971 році- взято на облік.

Учень 2. В селі Чапаї, яке належить до земель Заповітненської сільської ради, є ще одна Братська могила. А ось тут, на двох стелах,  прізвища  загиблих, рід наш, брати. Діди наші… «Вічна слава, вічна пам'ять  Вам, хто у тяжкій битві  відстояв майбутнє- наше сьогодні» - напис на плиті. У верхній частині стели написано:

«Воїнам, загиблим  у боях Великої Вітчизняної  війни». Центральне місце меморіалу займає залізобетонний двохсходинковий постамент, скульпторів Коваленко М.Н. та Худаса М.М. На стелах накладеними літерами написі 611 прізвищ похованих воїнів…

Учень 3. Люди добрі, земляки мої!

Підійдіть до братської могили,

Поцілуйте камінь на сирій землі,

Якщо ви цього ще не зробили,

Запаліть свічки в ці поминальні дні,

Запаліть для мертвих ви, живі!

Учень 4. Коли переступаєш землю цього священного місця – Братської могили -  хочеться бути кращим, бути гідним пам’яті загиблих. І так хочеться, щоб врешті-решт, все було в нас добре, не зростало зло, і щоб нарешті скінчилася війна в Україні.

Учень 5. Поставте скибку хліба на столі

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зрадив і скалічив.

Учень 1. Однією із трагічних сторінок в історії   нашої країни є війна в Афганістані. Здається, до чого Україні Афганістан? Але на цій землі загинули наші земляки, а той хто повернувся, був  скалічений душею. Серед них -  наші односельці, яких у 18 років держава послала виконувати свій інтернаціональний обов’язок в чужій країні. З нашого маленького села в цій війні взяло участь  14  мешканців. Перший випуск Заповітненської ЗОШ відзначився тим, що 5 хлопців зі шкільної парти відправились на фронт. На щастя, всі вони повернулися живими, але в їхній пам’яті історія Афганської війни написана кров’ю и слізьми. На честь покоління, обпаленого Афганським вогнем, у центрі нашого села встановлено пам’ятний знак. 15 лютого учні нашої школи вшановують пам'ять воїнів Афганців біля цього місця.

Учень 2.  О Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих своїх синів, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

                Лиш має біль.

Вчитель: Треба пам’ятати: байдужість прирівнюється до пособництва у вбивстві невинних людей. Це наша мовчазна згода на злочин. І цьому нема виправдань. Учені підрахували, що за всю історію існування людства на землі було лише шість днів цілковитого миру – сто сорок чотири години злагоди та любові. А чи не замало?  \

4.Племзавод «Степной» (Ролик)

5. Спорткомплекс.

Завдяки керівництву племзаводу «Степной» сьогодні Заповітне не має собі рівних серед сільських населених пунктів по облаштуванню та рівню розвитку соціальної інфраструктури. Але справжнім дивом на території селища вважається наш спортивний комплекс. Рівного йому немає не тільки в селах району, а й всієї області. Багатофункціональний комплекс спортивного призначення містить готель, роздягальні, санвузли, сауну, басейн, все необхідне облаштування.

Кожного року тут відбуваються  чемпіонати України з міні-футболу. Саме тут тренувалась і поїхала на чемпіонат світу з волейбол запорізька «Орбіта». Учні школи мають змогу відвідувати секції з футболу, волейболу, різних видів боротьби, займатися в тренажерному залі, грати в теніс. Завдяки цьому ми маємо численні спортивні досягнення: 1 місце з паркового  волейболу серед дівчат(Саєнко В.,Курган П., Кутішевська А., Гапоненко І.), 3 місце на чемпіонаті Європи з боротьби(Скрипник В), 1 місце с міні-футболу на чемпіонаті України(Макаренко П., Розкошенко Д., Чепінский В., Касарім О.)

Та багато інших(дивіться фото)

6. Музейний комплекс:

Наступне диво нашого села – це музейний комплекс, що складається з музею бойової та трудової слави та етнографічного музею. Створення та робота цих музеїв – це результат довготривалої та кропіткої роботи педагогів та учнів школи. У 1971 році в нашому селі відкрилася велика світла школа і у тому ж році учні 4 класу з класоводом Татарніковою Валентиною Андріївною почали пошук призвіщ воїнів, що залишились під час АВВ на території нашого села та були поховані в двох братських могилах. Список загиблих взяли в Дніпровській сільській раді. В різні куточки  країни полетіли листи, в яких червоні слідопити сповіщали рідних про місце загибелі та поховання їх синів, батьків братів. В листах-відповідях учні отримували розповіді про загиблих, документи, фотографії та листи з фронту. В 1972 році у школі створили маленьку кімнату бойової слави, в якій зберігалися ці документи. Матеріалів накопичувалося все більше. Наближалася знаменна дата – 30 річчя Перемоги. У школі вирішили створити музей «Бойової слави» та урочисто відкрили його 9 травня 1975 року.

Музей був створений учнями 6 класу під керівництвом класного керівника Литвин Тетяни Петрівни, Барашкіна Павла Олексійовича та піонер-важатої  Таран Лариси Яківни. Лише за 3 роки учнями було написано 920 листів, знайдено рідних 173 загиблих воїнів, та вісім солдатів, які вважалися загубленими, але їм вдалося вижити і вони почали активно спілкуватися зі школою.

Протягом багатьох років пошукову роботу разом з червоними слідопитами вела вчитель української мови та літератури Дзуган Світлана Василівна.

У 1988 року музей працює під керівництвом заступника директора з виховної роботи Білецької Тетяни Олексіївни та вчителя історії Антоненко Тетяни Германівни За участі ради ветеранів та ради старшокласників .

У 1980 році музею присвоєно звання « сільського музею» і видано паспорт.

Загальна кількість експонатів – 1850 одиниці, з них 856 – оригінальні.

Заповітненський  сільський музей є тематичним,систематизованим, із зібранням експонатів часі Великої Вітчизняної війни та трудових подвигів працівників села.

Серед експонатів музею документи і фотографії, знамена, картографічні матеріали, спорядження бійців, бойові трофеї, кулемети, патрони, гранати, особисті речі солдатів та сувеніри- подарунки від родичів загиблих воїнів.

За роки існування музею зібрано великий архів листування з родичами загиблих воїнів.

Музей завжди відкритий для мешканців села, учнів та вчителів району, гостей, звідки б вони не завітали.

У 2012 році з ініціативи заступника директора з виховної роботи Білецької Тетяни Олексіївни у школі було створено етнографічний музей, який налічує 151 експонат.

На базі матеріалів музею проводиться науково – дослідницька робота, в результаті якої учнями були написані різноманітні доповіді, реферати, роботи учасників МАНу, а студенти середніх та вищих учбових закладів ( колишні слідопити) знаходять необхідні матеріали з історії рідного краю.

Матеріали музею і роботи його активістів неодноразово опубліковувалися у районній пресі, видано збірки учнів нашої школи.

Найбільш талановиті учні школи неодноразово перемагали у різноманітних конкурсах, творчих змаганнях, засіданнях МАНу, завдяки тому, що використовували на реферативну форму, а конкретний місцевий матеріал.

Школярі на уроках мужності, які проводяться в музеї, під час екскурсії дізнаються  про події минулої війни, вчаться любити свою землю, пам’ятають про тих хто захистив свою Батьківщину, хто приніс їй звільнення.

Among many languages English as the most widespread languages in the world and, besides, as the international computer languages – is to my mind, the most important.

And just think of the possibility of being able to talk freely to a foringer about business, culture and sport.

So, knowledge of the English language gives us the freedom to express our opinion and understand other people both in our country and abroad.

Our form is well known not only in Ukraine but also abroad. Many specialists come to us from Austria, Britain, Denmark, for the share of experience in the livestock sector. Our specialists also visit foreign countries to exchange their experience.

That’s why we should learn English. English opens the way into the future.    

My Zapovitne is a scenic wonder

There can be the sun and thunder?

Rivers, hills and pasture grounds

And the air is full of sounds.

My Zapovitne is the best of all countries

It’s better than pearls and diamonds

Guilder rose is red and dear

And it grows to the windows near.

It’s not important where I’m

You’re always in my mind

You’re my mother that gave me

Native language and the light.

Here I drank water from the stream

I was drunk with joy and love

You made my real cherished dream

You were sent me from above.

 7. Школа

Бережна Н.В:

- Підводячи підсумки опитування, ми були приємно вражені, що серед семи чудес Заповітного було названо нашу школу. Про неї можна багато і невпинно говорити, але я скажу коротко поетичними рядками, які нещодавно народилися:

Чи знаєш місце ти, де все

Пускає паростки майбутнього життя.

Де розкривається талан дитини

Й збираються плоди знання?

Де ми вчимось перемагати,

Долати труднощі й складних обставин збіг,

І, потонувши, знову виринати,

Щоб гідно виглядати серед всіх.

Де не згасає полум’я в очах,

Коли працюють вчителі і діти,

Де ллється справжній розумовий водоспад,

І сім’я проростають в квітки.

Народжуються тут нові Шекспіри,

Нові Грушевські й Піфагори майбуття,

І перероджуються на сапфіри

Шкільні звичайні імена.

Серед них випускники нашої школи

*Скрябіна Ольга – автор вірша про Заповітне, яка зараз працює журналістом в місці Дніпр.

*Черняєва Марія – учасник Всеукраїнської олімпіади з української мови, лідер профспілки Запорізького університету, яка зараз дає майстер класи по всій країні і за кордоном.

*Дідух Ганна - автор багатьох дослідницьких робіт МАНу, зараз викладач в Київському університеті ім. Драгоманова

Та багато ін..

Сьогодні славу своїй приносять

-        Курган Поліна

-        Плюта Анна

-        Пушкіна Владислава

-        Гайдук Софія

-        Беcпалько Анастасія

-        Стельмах Анастасія

-        Лось Тетяна

-        Підкамінна Єлизавета

 У завершити наше засідання пропонуємо гімном школи, текст якого написала теж наша випускниця, автор поетичної збірки Бережна Ольга.